Stanislav

Місто Станіслав у світовій літературі

 

«Наймиліше мені дивитися, друзі, на вас, коли ви кидаєте свого золотого м’яча! Тож я на Землі ще трохи побуду – даруйте мені за це!» (Ф. Ніцше)

 

 Місто Станіслав є не тільки культурним феноменом, але і творчим – містом де творили письменники і поети, художники і архітектори – Станіслав ще й об’єктом мистецтва. Його красу оспівували, ним милувались, його відчували як колиску, його вулиці і будівлі надихали. Станіслав в українській літературі займає особливе місце (недарма Іван Франко чимало своїх творів, у тому числі і знаменитого «Мойсея» вперше читав саме тут), але це тема окрема і достойна пера літератора. І це тема не статті – це тема цілої монографії. Я нині хочу повести мову про Станіслав у світовій літературі. Звичайно, це місто згадується в поезії і прозі іноземних авторів не так часто як, скажімо, Париж, Венеція чи Севілья. Але це місто з часів його заснування було на перехресті шляхів, його відвідували чимало неординарних особистостей, що володіли не тільки шпагою але і пером, про цю перлину архітектури, про цей вузол історії Європи чули, говорили, писали…

 Якщо аналізувати не історичні хроніки краю, де починаючи з 1662 року назва міста просто рясніє, а чисто літературні твори, то перше згадку про Станіслав (Станіславів – Stanisławów) ми знаходимо у маловідомого польського поета Броніслава Комарецького (Bronisław Komareсki) (1695 – 1756). Його твори, що дійшли до нас, були опубліковані у 1843 році в Кракові в збірнику поезії «Wiersze dziadków starożytności». Зокрема у його вірші «Wiosna i mnich», що датований 1742 роком читаємо:

«…Powyżej wznosi się wiatr rozdziera moją duszę.

Otwórz okno. Hałas Stanisławskiego rynku.

Samotny mnich chodzę po górach

Znaleźć drogę do Palestyny, Ziemi Świętej...»*

 

Проте, належність цих рядків перу Комарецького є сумнівною. Укладача збірника – Яна Крулека звинуватили у містифікації. Так, тогочасний літературний критик Зіновій Малецький у статті «Польський Оссіан» друкованій в часописі «Literatura i życie» (№ 5 за 1851 рік) прямо писав про підробку. Проте Ян Крулек у відповідь заявив, що рукописи які б могли підтвердити автентичність творів, згоріли під час відомих подій 1848 року у Львові. Питання так і лишається відкритим, хоча відомо, що Броніслав Комарецький у 1743 – 1746 роках неодноразово бував у Коломиї і навіть мав дуель з каштеляном Тлумача Йозефом Которою, яка на щастя завершилась без жертв і малим кровопролиттям. Так, що Броніслав Комарецький у Станіславові цілком міг бути. Наскільки цей вірш відповідає стилю цього поета – питання так і лишається відкритим – до нас дійшло вкрай мало творів Б. Комарецького, і то лише окремих уривків. Ще однин поетичний твір, де згадується місто Станіслав, належить перу Вольфанга Шольца (1776 – 1839) знаного більше як пивовара та виноторговця. Але він також писав вірші, які навіть були опубліковані невеликим тиражем у Дрездені у 1819 році у збірці під назвою «Ruhm und Stolz». Там, зокрема, у вірші «Der Rest des alten Soldaten» знаходимо:

«…Mädchen von Stanislaus

Wie die glänzenden

Uniformen der österreichischen

Soldaten und bilden eine schwarze Beamte.

Gleichgültig, sie träumt davon,

Dichter und Glocke Geldbörsen.»

 

 Вольфанг Шольц проживав у 1806 – 1815 роках у Станіславі і мав крамницю на площі Ринок біля ратуші. Його будинок був відомий у німецькій колонії Станіслава як такий собі літературний салон. Цей літературний салон відвідував (будучи проїздом у Станіславі) Людвіг Зойберер (1766 – 1840), що писав свої твори латинською мовою. На згадку про цей візит він лишив друзям ось такий експромт:

«Urbem somnia, vetus castellum Stanislav

Vere dignum memoria manent.»***

 

 В угорській літературі ми знаходимо згадку про місто Станіслав у творах Лайоша Хонапа (1810 – 1869). У вірші «Napfény», що так і не був опублікований, але згадується в мемуарах Конрада Фольо (1817 – 1888), знаходимо такі рядки:

«A Hold fénye esik otthon.

Azt akartam, hogy itt éljünk - a Stanislav,

Város a béke és a nyugalom....»****

 

 Епоха модерн подарувала нам цілу низку авторів, що писали на різних мовах, але з якимись дивним захопленням згадували місто Станіслав чи навіть присвячували йому свої твори. Воно й не дивно – зависнувши на перетині шляхів, на перехрестях старої доброї Європи Станіслав був місцем, де зупинялось чимало поетів і письменників, кого доля чи випадок занесла до Австро-Угорщини. Зокрема, відомий австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох (1836 – 1895) двічі відвідував Станіслав проїздом у 1854 році проїздом зі Львова до Праги і в 1870 році проїздом з Праги до Львова. Обидва рази він зупинявся у Станіславі в готелі «Брістоль» (нині не зберігся) у номері 13. Як стверджує Левко Сапогівський саме у Станіславі Захер-Мазох вперше сказав фразу: «Я відчуваю себе українцем» під час розмови з Вальдемаром фон Шварцем (1831 – 1900). Також є відомості, що саме в готелі «Брістоль» Захер-Мазох почав писати свою знамениту повість «Дон Жуан з Коломиї» (часопис «Червоная Русь» від 16.04.1888 року, замітка анонімного автора «Леопольд фон Захер-Мазох і Русь»). Захер-Мазох планував присвятити Станіславу одну з своїх «Галицьких оповідок» - «Праля та кухарка» яку навіть почав писати, але не завершив – чернетка не збереглася. Дія оповідки, згідно задумки автора, мала відбуватися зокрема в будинку розпусти, що розташований біля пассажу Гартенбергів (нині один з корпусів Прикарпатського університету). Крім того, відомо, що в першій редакції новели «Жіночі образки з Галичини» мова йшла про ринок у Станіславі, а не в Коломиї, і тільки пізніше автор переробив новелу для більшої колоритності – Станіслав виглядав менш екзотично та менш етнічно в порівнянні з Коломиєю.

 

 Райнер Марія Рільке (Rainer Maria Rilke) (1875 – 1926) двічі відвідував місто Станіслав проїздом у 1899 та у 1900 роках зупиняючись у готелі «Уніон» - в якому саме номері встановити не вдалося. Подейкують, що він прогулювався по вулиці Lindengasse (Липова) та по парку цісарівни Єлизавети. Збереглась навіть сильно покреслена чернетка з наступними закресленими рядками:

«Die Stadt sieht Gott als seinen Traum

Ich vergesse nicht, Ihre Straße, kein

Altstadt, wo Stanislau Blume blüht Abschied

Gib mir deine Trauer, Um dauerte Tage.» *****

Це, очевидно, був начерк вірша, задум якого поет потім або відкинув або забув…

 

 Цікаво, що про Станіслав на початку ХХ століття писали і поети, які ніколи в цьому місті не бували, хіба, що чули від друзів або читали про цю кам’яну перлину біля Карпат. Так, відомий поет Осип Мандельштам (1891 – 1938) як відомо у Станіславі ніколи не був (хоча міг побувати у 1910 році), але присвятив Станіславу блискучий вірш (який, нажаль, потім переробив):

* * *

Ах, ничего я не вижу, и бедное ухо оглохло,

Всех-то цветов мне осталось лишь сурик та хриплая охра.

И почему-то мне начало утро карпатское снится;

Думал – возьму посмотрю, как живёт в Станиславе синица,

Как нагибается булочник, с хлебом играющий в жмурки,

Из очага вынимает лавашные шкурки…

Ах, Станислав, Станислав! Или птица тебя рисовала,

Или раскрашивал лев, как дитя, из цветного пенала?

Ах, Станислав, Станислав! Не город – орешек калёный,

Улиц твоих большеротых кривые люблю вавилоны.

Я бестолковую жизнь, как мулла свой Коран, замусолил,

Время своё заморозил и крови горячей не пролил.

Ах, Станислав, Станислав, ничего мне больше не надо,

Я не хочу твоего замороженного винограда!

 

 Важко сказати, що спонукало Мандельштама написати цей вірш, а потім докорінно мінити – можливо, спілкування у 1929 році з Григорієм Хачкаряном, що був родом зі Станіслава (з вірменської громади цього міста).

 Цікаво, що і у творах Зінаїди Гіппіус (1869 – 1945) ми теж знаходимо згадки про місто Станіслав, хоча поетеса теж ніколи в цьому місті не бувала. Більше того, місту Станіславу у неї присвячений один з найбільш її парадоксальних та сюрреалістичних віршів:

 * * *

Я шёл по стылому, седому льду.

Мой каждый шаг – ожоги и порезы.

Искал я город Станислав – и знал, что не найду,

Как синтез не найду без антитезы.

 

Смотрело маленькое солнце зло

(Для солнца нет ни бывших, ни грядущих)

 – На хрупкое и скользкое стекло,

На лица синие мимоидущих.

 

Когда-нибудь и ты меня искать

Пойдёшь по той же режущей дороге.

И то же солнце будет озарять

Твою тщету и раненые ноги.

 

Загалом, розвідку можна було б продовжити – місто Станіслав згадує ще Володимир Маяковський (хоча різко негативно – для нього це місто глибоко буржуазне, а значить чуже і вороже – я маю на увазі вірш «И пускай буржуазная сволочь..»), але не хотілось би цей есей закінчувати на таких сумних нотах... Я впевнений, що ця тема далеко не вичерпана – серед забутих літературних творів європейських та російських митців (а можливо і єврейських та вірменських) є ще чимало поетичних та прозових рядків присвячених цьому давньому і казковому місту – Станіславу…

Примітки:

*

 - …Над вежами вітер душу мою шматує.

Відкрите вікно. Шум станіславського ринку.

Самотнім монахом піду через гори

Шукати шляху в Палестину, у Землю Святу… (пол.)

**

- …Дівчата міста Станіслава

Люблять блискучі мундири

 австрійських солдат і форму чиновників чорну.

 Байдужі їм мрії поетів

І дзвін гаманців…» (нім.)

***

- Місто моєї мрії, стара фортеця Станіслав

Залишиться в пам'яті моїй казкою весни. (лат.)

****

- Світло місяця падає на будинки.

Я мріяв жити тут - у місті Станіславі,

Місті спокою і тиші.... (угор.)

*****

- Це місто бачить Бог як свій сон,
Мені не забути твої вулиці, ні,
Старий Станіславе, де цвіте квітка прощання
Віддай мені свою журбу,
Щоб тривали дні. (нім.)

автор: Артур Сіренко

 

 

 

There are no products to list in this category.